Так не буває…
Люди! Припиніть!
Благаю, облиште руйнувати казку… Те, що є безглуздим для вас, для мене виявляється рятівною соломиною, за яку я постійно хапаюсь, це ніби останній жадібний ковток цілющого повітря… Ви не вірите в дива? Що ж, тоді, вибачте, та я не вірю Вам у такому випадку. Чи може ви ніколи - ніколи в житті не хотіли бути щасливими? Можете мене переконувати, можете глузувати… а я не вірю… Ось і все. Усі ми родом із щастя . Не всі, на жаль, пам’ятають...
«Та це неможливо, та що ти таке верзеш… Так не буває…» Слухай, дорогенький, а ти хоча б спробував? Ти зробив нехай крихітний, проте перший крок до заповітної мрії, ти подолав хоч міліметр дистанції? Хто сказав, що буде легко? Легка дорога не веде нікуди. А важкій та тернистій колись таки доводиться завершитися. І вона завжди винагороджує переможців. Не розбивай мою мрію на дрібнесенькі частиночки, бо ти і не здогадуєшся, що ніколи не почуєш дзвінкого звуку розбитого чогось ще… Розбите серце двічі не складається…
А я хочу прокинувшись одного дня сказати: «Так не буває…» Але не тому, що все це безглуздо, а тому, що реальність краща за казку. Розумні не ходять до ворожки за передбаченням майбутнього, вони просто створюють його самі. Я не роблю не те, не інше. Я просто живу… Я просто вірю… Нехай інколи боляче, але віддано… Я сподіваюся та чекаю. І роблю ті ж самі крихітні кроки…
«Так не буває, » - ти скажеш мені колись…
Я бажаю Вам неймовірного щастя))) 
