Нехай не буде зрад,
Бо почуття-кришталь.
В твоїй душі далеко ще не ад,
А у моїй уже не рай.
В мені так порожньо,що наче б і дзвенить
Усе нутро,фарфоровеє тіло.
Важко,люде,відчувати,
Що в тобі все згоріло!
Чи то,мабуть,ще трохи догорає,тліє?
Мов та купа листя спаленого восени.
Частка почуттів все більш міліє
І не навідує коханий тепер сни.
Життя таки дало мені отрути
Та я ж бо вип`ю все до дна.
Чого я так прагнула оминути
Тепер отримала сповна.
Нехай не буде зрад,
Бо почуття-кришталь.
В твоїй душі далеко ще не ад,
А у моїй уже не рай.
