Якщо смерть,підібгавши хвоста,
Не захоче тебе чіпати...
Помолись-порахуй до ста,
А тоді можеш знов співати!
Не бійся,не плач,не ридай:
ВсІ ми під Богом ходим...
У кожного свій небокрай,
Від смерті і до народин!
Один і той же небокрай,
Одна і та ж свята надія...
Говориш собі:"Вставай!",
Допоки в тобі щось тліє!
Допоки ще маєш мрію:
У цій країні,де б*ють усіх,
З жінками і дітьми включно...
Холодний грудневий сніг,
І відчай у серці сушить,
Бережи,якщо можеш душу!
Кожен день іди вперед,
Доводь собі,що ти щось можеш...
Ні,ти не Гамлет і не Макбет,
На Дон Кіхота більше схожий!
Останній мрійник в цьому світі,
Загублений у сонці і у літі!
...знаєте, будучи зараз в Києві....будучи Там....заберу цей вірш в обране....ми - не натовп, а нація...останні події яскраво це підкреслюють ...дякую...давно шукала справді хороші рядки такого контексту
...дякую...давно шукала справді хороші рядки такого контексту 
страшенно втішений 
