Ілюстрація 7 (16.11.1996) Дуель
Спочатку уві сні з'явилося відчуття, що Хтось чи Щось хоче охопити мене, гнобити. І там, уві сні, я немов вийшов із цієї незрозумілої імли гноблення, зробивши правою ногою крок уперед.
І зразу потрапив у приміщення, все бачачи та розуміючи миттю, все усвідомлюючи. Спокій, навіть якась байдужість оповили мене. Виявляється: мене викликали на двобій, на дуель.
Кімната схована у імлі, але свого супротивника я бачу добре, хоча він немов стоїть у сірому коконі. Він одягнутий у невиразний сірий, темно-сірий (аспідний?) стрій. За його плечима клубочиться простір, а стін приміщення не видно. Я знаю, що це одна особа, але вона увібрала в себе Б. (відомий у Києві чорний екстрасенс) та Т. (мало відомий розробник психотронних генераторів).
Мій супротивник тримає в руці бойову дуельну шпагу. Вона пласка, має гострі леза, її кінчик косо зрізаний та ретельно загострений. Це зброя вбивства. Я добре розумію це, але думка про це проходить мимохідь і зразу щезає. Тільки спокійне розуміння того, що ворогу треба дати те, що він хоче мати.
Біля мого супротивника, праворуч від нього, стою Інший Я. Цей Інший Я яскраво освітлений, одягнутий у чисту яскраво-білу спортивну форму фехтувальника. За спиною його, впритул, знаходиться біла стіна. Цей Він/Я тримає у правій руці звичайну спортивну шпагу, але у неї зняте пуандере і кінчик загострений.
А я тримаю у лівій руці символічну іграшкову шпагу, не більше 10 см довжиною.
Кажу Тому/собі, що стоїть до мене обличчям:
- Шпагу!
Він мовчки протягує мені її рукояткою уперед і вона миттєво опиняється у моїй правиці. Пальці звично охоплюють рукоять, а символічна шпага щезає.
Як тільки шпага опиняється у мене в руці, так зразу мій супротивник, без будь-якої команди, нападає. Але робить це він неймовірно незграбно та повільно: два звичних кроки уперед, невпевнений випад та укол. Але враження таке, що він не бачить мене, вірніше - бачить мене там, де мене вже немає, ліворуч від мене.
Тоді я, не поспішаючи, на протязі його другого кроку/фрази, роблю не довгий випад та фіксую гостряк шпаги на його шиї недалеко від яремної вени.
Дивлюсь йому в очі.
Він дивиться в мої.
Я чекаю, що він визнає себе переможеним, але він не робить цього.
І тоді я вдавлюю шпагу, мій клинок повільно проходить шкіру, долаючи немов не м'язи, а тирсу, що при цьому тріщить. Клинок входить у шию супротивника на 5-7 см. Та він тупо, хоч і зі злістю в очах, дивиться на мене.
І миттю виходжу із сну. Лежу із заплющеними очима, але я все ще Там, хоча тепер тільки думкою, телепатично, не цим фізичним тілом. Чую тихий безбарвний голос: "Я все єдино доберусь до тебе! Я уб'ю тебе!".
Мені дуже неприємна ця ситуація, цей голос, я хочу позбутися цього, то і кажу: "Я не шукаю війни. Напевно, потрібні і такі як ти. Але навіщо воювати? І я не раджу тобі це робити ще і по іншій причині: я знаю хто ти, ти ж не знаєш хто я. І ніколи не дізнаєшся. Тому іди собі з миром!"
Але голос продовжує бубніти, погрожувати. Тоді кажу: "Але якщо хочеш війну, то ти її отримаєш". Голос продовжує погрози.
Тоді я схоплюю те, що продукують в мені ці погрози, скручую, розтягую вертикально та горизонтально, перетворюю на горизонтальну вісімку, примушую її у вигляді джгута рухатися, розриваю її і відкидаю її від себе у різні боки. При цьому волаю:
- Батьку!!!
- Ну що там? Хіба тобі потрібна допомога?
Лежу, обмірковую все, що тільки що пережив, відкриваю очі - темно, ніч. Серце бухкає після перевантаження. Закриваю очі і, нарешті, дійсно засинаю.
Ілюстрація 8 (18.11.1998) Безпосередній контакт з паралельною Реальністю
Спав, але різко був виведений в стан, який не був сном, скоріше це була інша свідомість, змінена. Усвідомлював себе повністю як Віктор.
Велика кімната, яка розташована на місці коридорчика та кухні в нашій квартирі. Багато людей. Електричне освітлення. Кухня розташована там, де у нас кімната. Дверей між кімнатами немає. Тільки отвори для проходів. Але все природно, звично, я нічому не дивуюсь.
Зайшов на кухню щось взяти. Коли виходив, то відчув якійсь порух за спиною. Швидко обернувся і побачив як дверцята духовки (?), що розташовані в стіні на висоті метру від підлоги, там, де зараз у нас двоярусне ліжко дітей, щось закрилося.
Здивований, підійшов до цієї духовки. Металевих дверцят як і не було. Тільки отвір. Заглянув в нього, помацав рукою стінки, низ та верх - нічого.
Заходжу в кімнату та говорю всім про те, що побачив/відчув. І зразу за спиною відчуваю щось нове, незвичне. Повертаюсь - а там творіння мале, з довгими ногами та руками. Не можу розібратися: стоїть воно чи сидить як мавпа, бо воно весь час рухається, змінюючись, мінливість панує, і опалесценує при цьому.
Створіння говорить, що його звуть Григорій (?), що він живе 30 000 років, але: "Ми теж щезаємо", Всі люди стовпилися навколо нього, розпитують, а він охоче відповідає на різні питання. Виходить, що поряд з Людством, в нашій же Реальності, існує ще інше Людство, яке для Хомо сапієнс невидиме, бо живе в іншому реальному вимірі нашої Реальності. Він просто вирішив відкритися. Бо це не примха, бо час підійшов.
Розумію, що я уві сні, так вважаю, починаю прикладати зусилля щоб вийти у свідомий стан. Це відбувається повільно, і я бачу, як теж повільно, внутрішньо стримано, це новоявлене розумне створіння у чорному шерстяному костюмі, який сидить на ньому достатньо кумедно через довгі руки і ноги, підходить до поличок із книгами, перебирає їх і бере пару книжок. Він бере Льва Товстого і щось вельми сучасне. І говорить, посміхаючись": " Їжею запасся!"
І тут я розумію, що вони харчуються нашими ідеями, емоціями, винаходами, переживаннями....
ID:
459686
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.11.2013 17:42:52
© дата внесення змiн: 10.11.2013 17:42:52
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
