Як хочеться торкнутися твого волосся,
В останній раз відчути запах твій.
Як швидко промайнули літо й осінь,
А я як і не був, так і не буду твій.
Належати не можу я нікому,
Бо часом я і сам не свій,
Буваю тихий наче вітер в полі,
Буваю лютий наче дикий звір.
Лише поруч з тобою безпорадний,
Дібрати я не можу вірних слів.
Для тебе все готовий був віддати,
Віддав усе, та серце не зумів.
Як міг Господь створити досконалість?
За що тобі вручив цей гріх?
З тобою поруч, навіть лихо в радість,
Душа твоя - дитячий щирий сміх.
Чому ж тоді така несправедливість?
Навіщо розділили нас роки?
Коли йому себе ти дарувала,
То я іще не думав про таке
Належати не можеш ти нікому,
Бо ти палка й нестримна як вогонь,
Будь хто впаде обпеченим додолу,
Лише торкнувшись до твоїх долонь.
Та бути разом мабуть не судилось,
Бо ти палкий вогонь, а я вода.
І все що від багаття нашого лишилось,
Сховає під собою синя глибина!
