Хтось до біса чужий крокує по стежці
міряє знизу вверх усі дерева
носить він світляків у великій банці
великими чоботами збиває зі шляху ревінь
Високі дерева шепочуть у дАлі верхів"ям
Кущі і трави завмерли в німім чеканні
затихли всі зойки, шорохи й співи
чутно лише звук сокири і соків волання
Тікає все швидко, листя стогне ударам
і тирса летить з-під леза у трави дикі
а потім-лиш крик розітне небо безхмарне
і затихає крик- на грудях-бо стовбур осики
Хтось до біса мертвий лежить біля стежки
міряють зверху вниз його дерева
всі світляки розлітаються геть із банки
і проростає наскрізь крізь ребра ревінь.
