Мені здається, що самотність - зовсім не абстрактне поняття. Самотність - це цілком реальна істота, побачити яку не дано людському оку. Людина може лише відчути, як кістлява рука цієї нахаби поволі вривається в душу і починає руйнувати її зсередини.
Можливо, самотність також колись мала людську подобу, просто у колишньому житті вона порушила якісь недоторкані закони Всесвіту і жорстоко за це поплатилась. Може вона також мала дитинство наповнене літніми відблисками сонця і зачаровано слухала щебетання пташок навесні. А потім поволі занурювалася в зеленаві води річки і спостерігала за пухнастими водоростями, які ніжно лоскотали обличчя. Взимку Самотність ловила на чорні рукавички заблудлі у вирі завірюхи сніжинки і з насолодою роздивлялася будову снігових красунь.
А потім якась зла чаклунка захотіла винайти екстракт мрійливості і закоркувати його в пляшку. У неї був широкий вибір серед наївних мрійників, але відьма обрала Самотність. Чаклунка позбавила дівчину мрій і побачила, що та морально зникла, у її була разюча порожнечу, яку заповнити стало неможливо. Тоді відьма перетворила Самотність на невидимий туман свідомості який розлетівся по світу і осів у серцях кожного. І відтоді всі люди мають у душі клаптик порожнечі, що іноді може розростися до таких розмірів, що заповнює собою всі поривання, мрії і радості. І тоді чаклунка насолоджується.
Що ж сталося із Самотністю чи відчуває ця істота бодай щось? Напевно відчуває і дуже хоче звільнитися із жорстоких рук злої відьми. Але люди не дають їй зробити цього, збільшуючи порожнечу у своїх серцях до небачених розмірів.
