Скільки літ присудов тобі світ, Дон Жуане?
Скільки раз твою руку стискав кам"яний командор?
Лід і полум"я, пристрасті тінь, без кохання коханець,
лезом шпаги примножуєш ти неповернутий борг.
Ти без бою ключів від фортечних воріт не приймаєш,
у облозі - терплячий, навальний в атаці солдат...
Неприступність. У мові твоїй цього слова немає
і під чоботом стогне цнотливість уламками грат!
Чистокровність ідальго по жилах вогнем голубіє,
сік граната, настояний на поцілунках красунь.
Із очима святого - гультяй (пам"ятаєш, Севільє?)
по чужих квітниках оббивав світанкову росу.
Із родинного глека дитя досхочу напивалось
зігірклим квасом повчань на мотив материнських чеснот.
З ранніх літ, що в сідлі, що з дівчатами -все удавалось,
тверднув м"яз, а на серці стиралися залишки цнот.
Передчасний засів у дитинстві зерном філософій
опадає у кошики долі цинізму плодом.
Святість уз, наче дим над багаттям утопій,
не зупинить, якщо запалився настирливий Дон.
Досконала галантність і вишукане лицемірство,
перед ним Мефістофель - жартун і грайливий пустун.
І розчавлює долі чужі, як піддатливе тісто.
Хто наступний? Чекає на вас Дон Жуан на посту!
