а знаєш, я перестала любити тебе,
мене це радує, і на душі спокійно.
подрузі кажу що забула тебе,
що не люблю тебе, і не хочу тебе!
але ..... але .... щось не так, страх є ....
страх того дня, коли випадково побачимося.
а це ж так страшно, знати що не люблю,
але розуміючи, що все таки любов не перестала.
боюся дуже, боюся твій погляд, в саму душу.
адже в очах все видно .......
знаючи скільки всього було, між нами,
та й сам пам'ятаєш, знаєш.
ти знаєш, як дурію від твого тіла,
від дотиків, від твоєї пристрасті ...
боюся я, цих метеликів в животі.
боюся я,в твоїх обіймах бути,
адже знаю, що не втримаємося.
і підемо додому, і тоді ....
тоді вже до біса, все це пригради,
Терпіння, образи, і страх ...
і на ранок, зрозуміємо ..... що неможливо,
взяти так і забути людину.
ID:
407759
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.03.2013 15:15:52
© дата внесення змiн: 01.08.2013 09:50:41
автор: Бодня Александра
Вкажіть причину вашої скарги
|
