Я полонений кривих дзеркал,живу у їх дрібних уламках,
Моєї долі хижий оскал,крізь хащі слів-від коми і до крапки!
Я йшов вперед,я вперто далі йшов:я вірив,що знайду тебе,
Та ні,даремно,не знайшов-натомість загубив себе!
Я думав,що живу на небі,а не на грішній,брудній землі,
Я одинокий чорний лебідь,моя душа ще мучиться в петлі!
Моя душа-іржава позолота,ридає,плаче,тихо догорає,
Хто ти,скажи мені нарешті,хто ти?Дитя чужого небокраю!
12.11.2012
