"Не можна оцінити всю красу лісу, оцінюючи лише одне дерево", колись я почув ці слова то не міг зрозуміти їх значення, але усвідомив головне, не можна поспішати з висновками. Тепер я знаю, людина не мов ліс, в якому дерева це його вчинки і якщо оцінити один вчинок, то не можна сказати напевно яка ця людина насправді. Кажуть вчинки людини говорять за неї, але так це? Перш ніж судити про когось, треба самому по бути на місці цієї людини, по бути в її шкурі. Але не всі це можуть, деяким достатньо того що вони бачуть зовні, але не те що всередені, в душі тієї людини, в її серці. Ми вважаємо якщо людина часто сміється і вона весела, то в неї все гаразд, але це не так, інколи ми вдягаємо маски, щоб інші не бачили що в нас відбувається в душі, і тому чим більше людина сміється тим більша в неї рана в серці. Людина намагається цю рану загоїти, забути про неї, але коли вона залишається на одинці, рана починає про себе нагадувати. Доки людина не поставить себе на місце іншої людини, доки не побачить світ з її сторони, її очима, вона не зрозуміє її вчинків та самої людини. Як що ти це робиш, то починаєш розуміти людину без слів. Кажуть "що нас не вбиває то робить нас сильнішими", так, ми стаємо сильнішими, але наше серце стає грубішим і хоч рани затяглись, шрами залишились. Гріх судити людину за її переповнені емоції. Хто пізнав біль самотності, той ніколи його не забуде, і як би сильно ти його не ховав, не намагався його позбутися, він залишається. Скажу чесно, я сам відчував цей біль, здається що в твоєму серці з'явилася діра, яка росте і пропалює тебе з середені, ти постійно відчуваєш холод в душі і здається, що тебе поглинає темрява, від цього болю хочеться кричати, тебе не мов розриває на шматки. Так, звучить це моторошно, але це правда, і хто це усвідомить, той ніколи не побажає такого, навіть ворогу. Я люблю читати японскі вірші хокку і танка, особливо мені запам'ятались вірші японського поета Ісікави Такубоку, в своїх віршах він писав про своє життя, і дуже багато було написано про його самотність і як він з нею боровся. Про самотність важко говорити, тому що згадуєш ті відчуття, і намагаєшся за допомогою творів до нести до читачя. А я хочу сказати головне, цінуйте тих, кому ви не байдужі, хто вас у всьому підтримує, для кого ви дорога людина, не мов рідна. Вони вірять в вас. Не забувайте їх...
Зрештою, усі ми - самотні... Всі відчуваємо, що нас ніхто не розуміє (ну, хоча б в окремих випадках!). Всі сумуємо через це. Ми такі різні і такі однакові! Але чомусь не можемо знайти порозуміння...
White Heart відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудовий твір...
"А я хочу сказати головне, цінуйте тих, кому ви не байдужі, хто вас у всьому підтримує, для кого ви дорога людина, не мов рідна. Вони вірять в вас. Не забувайте їх..."
Важко втрачати таких людей... Дуже важко...
Дозвольте, я заберу в обране
White Heart відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дивовижно, цей твір наче я сама написала, такий близький, стараюсь жити за цими правилами щодня, коли зрозуміла як це, коли всім ти не потрібен. А останні рядки, це ніби слова одного мого хорошого друга, який теж любить хоку і танка та творчість Такубоку. Браво (залишилось помилки повиправляти)
White Heart відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, радий що тобі сподобалося і дякую зате, що розумієш мене. Мабуть я з твоїм другом схожі. Помилки повиправляю.
