звідки у тебе нещирості, друже,
повні, набиті кишені?
що за хвороба така – ця байдужість –
обіймає тебе вже щоденно?
коли ти почав продавати свій сміх
для потіхи багатих й щасливих?
як смієш ступати за дружби поріг,
яку будували роками щосили?
чом плазуєш в ногах у «найкращих»?
ти ж казав, що найкращі – це ті, що близькі.
а тепер віддаєшся по волі пропащій,
щоб збирати хвалу звідусіль?
та не там ти шукаєш, мій друже.
пам’ятай, що згубити найлегше – не те, що знайти;
то ж хто ти сьогодні: людина, що дуже
відрікалась, а потім захоче прийти?
і не зможе…
