Я навпомацки знову пишу свої віршІ,
Намагаюсь тебе зримувати з життям,
Називаю долею тебе і тільки тоді
Ми стаємо частиною любовних драм.
Ти не приходиш коли сумно-темно -
Душа наповняється їдкими сльозами.
(та й ти обіймаєш іншу зараз, напевно)
А для мене зорі світять ліхтарями!
Замкнене коло - ти не вірний мій друг,
Ти і не ворог (я, зрештою, тАкож).
Втомилась сприймати тебе лиш на слух
І фразу твою не люблю: буде все - якось.
І навіть не знаю, чи варто тобі вибачати
За біль, за відсутність, за голос хрипкий...
Я видерла з горла хворі тобою цитати...
Та ти, як і завше, лишаєшся просто чужий.
