неслухняне волосся вклада гребінець,
над люстерком схилившись привітно,
знов і знов за вікном пустун вітерець,
плете коси з повітря і світла.
довга-довга коса,мов бурштину вуаль,
сміло йде проти буйного вітру,
це її запліта чиясь ніжна рука,
теплий усміх в дзеркальному світлі.
неслухняні кучері вже вклав гребінець,
і спокійно приліг для спочинку,
подаруй мені, вітре,золотавий вінець,
з падолисту і пізнього цвіту.
хай одіне його тая постать струнка,
та красуня в бурштинових косах,
грають яблука спілі на милих щоках,
ох,як щедро юність плодоносить...
