Так хочеться повірити у казку...
У диво світле, мрію дорогу...
Щоб люди зняли з себе темну маску,
Відкрили серце і душі красу.
Щоб зникла ворожнеча і проблеми,
Щоб тільки вогник щастя мерехтів,
Щоб кожен почав вірити у себе!
Перебороти страх, невпевненість зумів...
Зумів лишитися таким як є, собою.
І за чужим сценарієм не жив,
Щоб кожен став з проблемами до бою.
Від бою того кубок залишив.
Так хочеться, щоби старе минуле,
Безслідно зникло, зникло назавжди.
І щоб поганих спогадів не було,
Щоб смуток й біль вони не принесли.
А все насправді дуже-дуже просто.
Самі будуєм ми своє життя.
Буває, що стіна є замість мосту...
Життя буває рветься як струна.
Від нас самих майже усе залежить.
Чи будем мати ми життєву ціль.
Це наша доля, нам вона належить!
Буває в ній і радість, щастя й біль...
І в кожної людини своя казка.
І кожен вірить в диво у душі.
В ній має бути перемога чи поразка.
І нагороди в кожного свої!
Так і є, лиш треба в це свято вірити! 
