«Вавилон збудований, ти ж знаєш,
Я будувала його зовсім несвідомо,
Не бачиш? Ти ж мене втрачаєш!
Чому? Це досі невідомо.
Тепер живу в своєму Вавилоні
І я тебе у нього не впускаю,
У Вавилонії ти будеш у полоні,
До полонених я жалю не маю!»
На ці слова ти посміхнувся іронічно,
Відвів свій погляд і кипів мовчанням,
Здавалося, що це тривало вічно,
А це лише секундочки чекання.
Нарешті мовив: « Ти не зарікайся,
Бо й вавилони потрапляють у полони.
В свої слова не віриш, ну скажи, зізнайся!»
Тоді усе в мені перевернулось,
Уся тремтіла й пульсували скроні,
«Іди до біса!Ми разом у полоні!»
́́Посилання на відео https://www.youtube.com/watch?v=fx9AzTLTn7E
