Мамо! Мамо! Люба моя мамо!
Чому щастя на землі так мало?
Журба ходить чомусь за мною,
Той біль в душі не дасть мені покою.
Не дасть покою, ятрить моє серце,
За що ті муки люба моя, ненько?
Люблю я веселитись, весело сміятись,
Не хочу я смутитись, сльозами заливатись.
Та доля своє править, карту свою малює,
А серденько те знає, а серденько те чує,
Завмре воно тихенько, а потім заб`ється,
Душа біль цей чує, як пташка стрепенеться.
Знедолені руки стомились працювати,
Їм би спочивати та ці вірші писати,
Не маю я покою, коли вже він настане,
Моє серденько бідне вже битись перестане.
