Кошеня проковзнуло по даху,
Крок за кроком і аж до краю,
Сірі очі зчорніли від страху,
Не за себе малого, з відчаю.
Фіолетове сонце стомило,
Хмарки стали важкіші за камні,
Де поділилися крила-вітрила?
Звідкіль взялись вітри своєнравні?
"Бачу квіти - ромашки та маки,
Аромату ж їх більше не чую,
Що зі мною, навіщо страждати?
У думках свій стрибок я малюю..
Як стрибну з даху прямо додолу
Полечу наче в казці, як птиця!
Затамую свій подих в останнє
Хоч одна моя мрія здійсниться."
Кошеня проковзнуло по даху,
Крок за кроком і аж до краю,
Проти вітру, ковтаючи вдохи,
Зірвалось й полетіло до раю.
