Давай ти будеш плакати дощем?
Танцюй під польку Шуберта до стану,
Коли відчуєш біля серця щем,
Допоки не залижу свою рану.
Колись було чудово, лиш згадай,
Які ми попридумували міфи:
Де ти принцеса, де я - твій джедай.
Ми кочівні, як непостійні скіфи.
Здавалось, все покинути нараз
Заради тебе запросто зумію,
У вічі спрагло заглядав щораз,
Шукав там те, про що і зараз мрію.
Я не навчився кожен раз себе
Через коліно з тріском опускати,
Я лиш шкодую, що колись тебе,
До Бога піднімав: не знав яка ти.
Не можна оскверняти тих людей,
З котрими ти радів хоча б хвилину,
Бо ти не вічний, ти не Прометей
Подякуй і пробач оту людину.
Я жодне слово у твоє вікно,
Не кину, бо ціную те, що було.
Ми не померли, далі йде кіно,
Сюжет наш просто - затягнуло мулом.
Присвячено М.Ю.С.
