Є душа людська така,
Що мечеться то туди, то сюди.
Думає, гадає та не знає,
Що бажає, що шукає.
Мечеться душа така людська,
Мов та звірина лісна,
Чуючи свою близьку погибель.
Бо за нею йде вже полювання.
Мечеться душа така людська,
Мов трава у полі польова,
Що вітри її поженуть,
В різні сторони,
То туди, то сюди.
Є неспокій у душі людській.
Бо нема у неї,
Ані волі, сили.
Ані власної дороги.
Все на світі,
Душу цю ганяє.
Бо вона ніколи до кінця не знає,
Що шукає , що бажає.
Бо людська душа ця -
Мудрості немає.
Буде по житті вона,
В різні сторони метатись.
То туди, то сюди.
І неспокій буде в неї,
І страхів переживання,
Вічні у житті розчарування,
Вічна смута та журба.
