Місяць купається в туманнім молоці,
Ховається за хмари й наші очі,
Він хоче відпочинку в ці осінній дні,
Замучився він нам читати казку ночі.
Ванільним сяйвом сипле він на наші силуети,
І тихо, вже сховавшись у тіні ,
Складає він ось зоряні памфлети.
І ліхтарі мигають мимоволі,
і тишина заглянула у парк,
Солодке небо вже пливе поволі,
І твої очі у моїх очах...
Та враз ти погляд свій лиш зупиняєш,
І тихо, мовчки, на мене лагідно ти споглядаєш,
Ось ми у двох вже стоїми, і світу вже нема,
Нічого більше - лиш твої і мої навколо почуття.
Ось ти мовчиш і очі мої поглинаєш,
А серце вже вискакує, і часу вже немає.
Ти не мовчи а ніжно пригорнись
Відчуй лиш нашу казку,
І щиро ти до мене посміхнись....
P.S. мої очі заздрять моєму серцю, тому що в моєму серці ти кожну секунду, а мої очі бачать тебе так рідко...