Застлане небо пелюстками...
З холодних хмар, неначе дим
М'яке, щось біле вилітає,
Прямуючи аж до землі.
Зникає смуток, сум, печаль...
Немовби серце хоче жити!
Дивлюсь в вікно. Зникає жаль
За моїм втраченим дитинством...
І чую я скрізь свист морозу,
На небі й зіроньки нема!
Стукає в шибку серед цього
Прозорим рукавом зима.
Зганя з дерев останнє листя,
Вкриває небо рушником;
Вкрива ліси, трави і луки
Холодним снігом мов рядном.
Та враз і небо запалало:
Спустився місяць -- неба син.
Так радісно, так світло стало,
І на душі лежить спокій..
Та небо знову пройнялося
Світінням тисячі світил!
В плеяду разом поставали
Ці сестри місяця -- зірки.
Вони несхожі ні на кого,
І недосяжні для людей.
Небом пливуть вони бездонним,
Затьмарюючи блиск очей...
Як любо виглядає небо,
Що уночі вкриває світ!
Вийди на ґанок, подивися!
Освітять шлях твій ці зірки!́́
