Недавно Сакура розцвіла,
Ще навіть лист не розпустила,
Довкола ходить Журавель
І догляда своїх дітей.
Горобчик вже не щебетав
І тихо зверху пролітав,
А інші лиха не відчули,
Аж поки їх не настигнуло.
Земля мов громом задрижала
І вгору діток підкидала,
А що робити ті не знали,
Під крилом в журавля дрижали.
Усе затихло. Раптом хвиля
Гігантська з моря накотила,
Води стихія їх дістала
Й малечу Журавля забрала.
Тут пуща тільки залишилась,
Ні звуку так і не пробилось
І птах таки єдиний в світі,
Та важко з горем тільки жити.
Наш Журавель гукає, ходить,
І місця собі не знаходить:
Стихія діток віднесла,
А бідолаха їх шука.
Та він не може і злетіти,
Бо в нього крило перебите,
Не знайде навіть і рибину,
Ні місця для перепочину.
А пір’я вже з птаха зникає,
Бо хмара зверху пролітає:
Де є вона – там смерть одна,
І Журавель нас покида.
А Сакура вже не цвіте,
Бо промінь зла квіт забере,
Невже ж то і вона помре,
І цвіт навік той пропаде?
Та чадо лихо пережило
І пам’ять в собі залишило
Про батька. Вже своє гніздо
Відбудовує воно.
А Сакура вже знов цвіте,
І нам надію подає,
Що люди край свій відбудують,
І лиха свого не забудуть.
Чудово! Співпереживання за долю інших говорить про твоє добре серце. 
ой перепутал 
