Дні сиплються пилом шляхам на долоні,
на втіху злим зливам, на радість чи сум.
Десь сонця тремтливо цвітуть в закордонні,
де тихі озера загірних комун.
Я п'ю вечори і вмиваюсь світанком,
Зберу врожаї у екзилі здіймань.
Хай весни наллють мені далечі склянку -
я чесно сплачу круговертю блукань.
І серце хай буде таке, наче криця,
де тихі озерця - там силу візьми.
Хай совість запустить патрона в рушницю
і мовчки мене підведе до стіни,
якщо я впаду, наче зламана гілка,
на чорну біду в передшум'ї гармат,
замулена совість хай візьме гвинтівку,
хай пострілом кине привіт Тагабат!
хороший гіршик! сподобалося мені таке писання, оригінальний Ви автор, це безсумнівно. дуже гарний початок та й узагалі вдало підібрані образи. публікуйтеся ще із задоволенням почитаю!
