Зараз у місті пахне весною,
Перші квітки розпускають свій цвіт.
Наша остання зустріч з тобою
Назавжди змінила мій світ.
Я пам’ятаю той подих весняний,
Теплі обійми сонця промінь.
День був чудовий та бездоганний,
Найкращий для звершень й творінь
Ти був геть серйозний, із блиском в очах,
Казав про життя та про нас.
Всміхався неначе малеча весь час,
Коли зупиняв свій розказ.
А я все мовчала, потупивши погляд
І серце моє завмирало,
Проте не від слів, а від того, що поряд
Кохана не мною людина.
Я знаю, що гірше мене не буває
І те, що ти кращий за всіх,
Проте не кохала тебе й не кохаю.
На думці цій ти замовчав і стих.
Той погляд твій без слів говорив
І все це раніше ти знав,
Проте признавати так й не захотів,
Як не бажав, моїм ти не став.
Мабуть це останній раз у житті
Коли я тебе зустрічала.
Ти був кращим другом в моєму бутті,
Ти був и тебе не стало.
Так важко втрачати когось, а тим більш
Тебе, що був поряд зажди.
Кохання моє як до друга не більш
Прийняти не зміг назавжди.
Все що тобі я побажаю,
Весну у серці, небесну блакить
І хай ти знову покохаєш
Ту, що навзаєм відповість.́́́́́́́
Гарно.
У мене була така ж ситуація...
