Молоком на моїх колінах
розлийся, тремтячим болем
я подую на тебе... Бійся!
Мої руки - твоя нова неволя.
Затерпким ароматом кави
я вдихну в тебе свою осінь.
Ти ще тут? Ти щось хочеш знати?
Чому сонцем пахне волосся?
Чому небом дивлюся на тебе,
усміхаюсь квітковим світанком?
За плечима крила метелика.
А у серці духм\'яні фіалки...
Мовчазні лише мої губи.
Так словами я тут в полотні
розмиваю контури згуби,
що дарована нам у житті.
Розіллю тебе солодом в тілі,
болем щастя. Ти - моя доля.
Не забудь мої руки смілі.
Ти у них у коханій неволі.
О, Боже) Я давно не зустрічала настільки талановитого автора))
тепла осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вай!!! дуже велике дякую!! такий комплімент!!! я засоромилась!
не думаю що я така талановита.
тут є багато авторів цікавих і оригінальних!! але дякую!!!!!!
дочекався і більшого вірша. радий. гарно вийшло, але мушу до одного ствпчика придертися трішки, там зміст правильний, просто деякі слова мають не те закінчення. (це - передостанній)
Мовчазні лише мої губи.
А словами, я тут, в полотні
розмиваю контури згуби,
що даровані нам у житті.
тепла осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі за критику. беру до уваги!
рада що сподобався. надіюсь вже не такий сумний як попередні?
гарно вийшло, але мушу до одного ствпчика придертися трішки, там зміст правильний, просто деякі слова мають не те закінчення. (це - передостанній)
