Я вдячна, Боже!!! Ти — Єгова-Іре.
Ти знаєш все. І бачиш Ти усе.
Ти Сам вкладаєш в серце міру віри
І знаєш, хто і як свій хрест несе...
Коли страждаю, Ти зі мною поряд
Любов’ю, словом, подихом Своїм...
Бажаєш, щоб прийшла я на розмову...
«Поклич Мене — тобі Я відповім!!!
І буду Я з тобою у недолі,
Тебе врятую і прославлю Я,
І повнотою днів насичу Я доволі...
Не забувай, Галинко, ти — Моя!!!
Чи ти бажаєш зустрічей зі мною?!!
Чи зустріч ця — лише коротка мить?!!
Вустами наближаєшся, а серце
У вир земний, у марноту летить...
Ти хочеш все устигнути зробити,
Снуєш, як голка, то уверх, то вниз...
Прибрати. Наварити. Послужити...
А Я тобі пораджу: зупинись!!!
Я кличу, щоб прийшла ти відпочити
Й не поспішала у суєтний вир.
Ми разом все устигнемо зробити,
Бо Я — Господь!!! Довірся і повір!!!»
І я стаю тихенько на коліна...
Я вже нікуди більше не біжу...
Як добре, Тату мій, що я — Твоя дитина!!!
Пробачення у Тебе я прошу...
Про все забути і з Тобою злитись—
Моє бажання ніби відкриття—
Тебе знайти, до Тебе притулитись,
Бо Ти — мій подих і моє життя.
22.06.2008 р.
