Березове гілля залізло тобі в душу,
Солодкими сльозами тобі нагнало суму.
Тремтячими листками передавало тугу,
Немов у кров твою переливало згубу.
Плело в твоїй душі розлючені тенети,
Щоб більше не співала закохано сонети.
І геть прогнало всі замріяні плеяди,
Щоб не лишить тобі ніякої розради.
Березові вітки шмагали твоє серце,
І біль аж хлюпотів, як океан безмежний.
Якби ж твоїм цим мукам прийшов колись кінець,
Тобі б сплели із гілок березових вінець.
