Почуття, мов ті сніжинки,
Снігом застилають ніч,
На очах бринять сльозинки...
Плачеш, рідна?
В чому річ?
Хто образу кинув в очі
І сумні такі слова?
Місяць в небі серед ночі
Вже вступив в свої права,
Світить ясно нам знадвору...
Я до тебе пригорнусь,
Й при свічках, що наче зорі,
Тихо-тихо помолюсь
За твою красу нестримну,
За тепло і ніжність рук,
І за серце, що невпинно
Переносить біль розлук,
За кохання наше вічне,
Що палає, як вогонь,
Милим поглядом зустрічним,
Світлим потягом долонь
Огортає сподівання
Разом бути день і ніч...
Я прийшов!
Іди до мене,
Тінь розлуки геть у піч!
Хай згорить такий нестерпний
Холод одиноких днів,
Почуття мої відверті
Й потребують кращих слів,
Як і ти - один страждаю,
Думки всі в одну злились,
Я обожнюю, кохаю
Лиш тебе одну!
Дивись -
Серце б'ється так невпинно
Поряд з твоїм, дотик губ
Ніжний і солодко-винний,
На стіні сплетіння рук, -
Тінь від свічки, мов зізнання,
Вії мокрі...
Знов сльоза?
Ні, то почуття кохання
Розрослися, як лоза!
Яка щаслива жінка, коли їй присвячені такі прекрасні вірщі. 
