Як шкода, що ти не вмієш кохати,
Як шкода що в тебе немає душі.
А я не навчилась тебе зневажати
І повертати назад, дійшовши межі.
Невже я не варта твоєї уваги?
Невже тобі шкода приємних слів?
Невже заслужила стільки зневаги
За всі ті страждання і ріки сліз?
Невже можна легко отак забути
Усе те хороше, що у нас було?
Як міг ти усе отак повернути,
Що зникло вмить твоє тепло?
Як стало тобі наглості зізнатись,
Що ти лиш грався з моїм життям?
І чи не боляче було топтатись
По моїм пристрастям, бажанням, почуттям?
Як шкода, що ти не вмієш кохати.
Мабуть, в тебе серця і зовсім нема.
Як можна мене і не помічати?
А ти не помітив. Я знову одна.
