Гуляє вітер в безмежнім полі,
Шукає долю він свою.
Він нагулявся вже доволі.
До кого голову схилю?
Та де шукати, хіба знає,
Хто буде парою в житті?
Про це у кого розпитає?
Навколо нього всі чужі.
Верба схилилася над ставом,
Теж одинока так, як він.
На нього дивиться ласкаво,
Її життя завжди без змін.
Всміхнувсь йому гіркий полин:
Ти не сумуй, живи на волі,
Життя із волею - навпіл.
За це будь вдячний своїй долі.
Ти - щасливіший усіх нас,
Тут усміхнувся вітер мимоволі,
І замір раптом його згас.
Та годі плакати, доволі.
Чи буде щастя у неволі?
Проллєш немало гірких сліз.
Тут заспокоївсь він поволі.
Думки пройшли всі навідріз...
