Не забувай, прошу… Про тата, Миколаю,
Де він тепер живе, немає більше свят…
Мені не треба подарунків, я все маю,
Хоча і менше, ніж у подружок дівчат.
Тебе в минулий рік просила щиро серцем,
Аби всі разом ми Святвечір провели,
А щоб ніхто не чув, просила тихо й вперше…
Та певно ти не прочитав мої листи.
Допоки мама на роботі, братик в школі,
Я знов благатиму тебе лиш про одне,
В мій чобіток, який стоїть на підвіконні,
Хай мамі усмішку, рука твоя вкладе.
Аби зустріла вона нею, татка, скоро,
Щоб за столом були щасливі, як колись,
Найбільше я бажаю, Миколаю, цього…
Дивись, молюся навіть і цілую лист.
А ще…Прошу тебе, якщо ти вже читаєш,
Дай знати таткові, як я його люблю,
Ти навіть в тих краях далеких, друзів маєш,
Хоча не любиш, як і я, ти теж війну…
Віддай мої цукерки, ляльку, мандаринки
Самотнім діткам, що вже втратили батьків,
І хай із неба ще не падають сніжинки,
Зроби для мене те, що татко так хотів.
Аби на татових вмостившись я колінах,
Відчула все тепло обіймів і долонь…
Я вже закінчую писати, свічка стліла,
З останнім подихом забравши і вогонь.
ID:
1027947
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші про родину й батьківській дім
дата надходження: 05.12.2024 18:54:10
© дата внесення змiн: 05.12.2024 18:54:10
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
