***
Урізаєшся чорним хребтом у розбурхані хвилі,
де солена вода пробирає тебе до основ.
І всі сили твої так невчасно, невчасно безсилі,
що безсиліє навіть найбільше у світі - любов.
І немає ні рук, ані крил, ані чогось такого,
що могло б цей пісок всюдисущий звернути на лік.
Упираєшся зламано вірою в дужого Бога -
надостаннє, котре ще змагає собі чоловік.
Надостаннє, що ще дозволяє розбурхане море -
нетерпенна жага і покора згрубілих плавців.
Бо під кожною твердю земною вже вирито нори
і нанесено відчай золою на чорні хребці.
30.11.24 р.
Гарний вірш
