Лист жовтий падав плавно й взяв акорди,
Щоб осені адажіо зіграти.
В польоті дивні звуки встиг зібрати,
Довіривши спокійно їх всім нотам.
І полилася музика чарівна.
В таночок осінь, сміючись пустилась.
Очей блакиттю небо задивилось –
Була у танці статна, мов царівна.
Затьмарила враз сукня незвичайна
Оті, дівчата влітку що носили!
В якої ж швачки Осінь сукню шила?
Модель в чиїх руках з’явилась файна?
То Вітер був кравцем цій модній пані!
Він довго облюбовував відрізи,
Із купи листя склав свого ескізу.
Натхненно шив, немов своїй коханій!
Адажіо повсюди розлилося,
Купалися у ньому рухи ніжні,
А поруч морю піна білосніжна
Плекала золоте її волосся.
А жовтий лист все грав і не дивився
Він навкруги, бажав бо дарувати
Лиш Осені Адажіо і знати –
Вона щаслива. Й він не помилився.
Кругом акорди розлились зізнання
Мов жінка мудра, Осінь те відчула.
Тож молодість ще й досі не минула!!!
Живе надія – танець не востаннє!
