Найкраща у світі оселя бабусина.
Прикрашена піччю та чудо-лежанкою.
Я подумки завжди сюди приїжджатиму –
У рідне село із дивами-спокусами.
Опудало ми майструвати вдвох мусимо,
Лихе вороння хоче випити соняхи.
Зв’язали снопи, натягли брилик – он який!
Від мене уява, а руки – бабусині.
У ліс ідемо. Де корзинка? Зву Тузика.
Нехай прогуляється з нами хоч трохи він.
Гриби відшукати у хвої та мохові –
То щастя, напевне, моє та бабусеньки.
Спекли пироги. Із блаженством відкусимо.
Високі, пухкі… Ллє нектар абрикосовий!
А ще для прання воду в ночви наносимо –
Бо я, як не є, помічниця бабусина…
… Два кухлі несу, хліб – розламаний куснями,
Бабуся здоїла козу. Йде з дійницею.
Парне молоко крізь роки досі сниться нам.
Хоч зникла за далеччю постать бабусина.
Затихли розмови, немов межи друзями,
Та все пам’ятаю. Бо вчень тих без ліку є.
Усеньке життя під твоєю опікою –
Мазунка, відрада , утіха бабусина…
*улюблениця
(амфібрахій)
