Чаклує місяць над полями,
У травах срібними вуглями
Розсипався, вогнем заграв
І сонним зіллям частував
Гіркий полин й нічну шипшину,
Волошки й дику конюшину...
Серпанком сяйва лан сповив,
Немов дитину, щоб спочив.
Сховався вітер під горбочок,
Мов кіт, звернувся у клубочок,
І марить він про срібно-білі
Кови́лові пухнасті хвилі.
Туман окутав сиві схили
Глухої старої могили*.
Лишень вдивляється з небес
На грішну землю скісний хрест.
Ледь дихає нічна земля.
І річка, мов скляна змія,
Між синіх пагорбів лежить,
Не воруши́ться. Наче спить...
*Могила у сенсі курган.
