Чаклує місяць над полями

Чаклує  місяць  над  полями,
У  травах  срібними  вуглями
Розсипався,  вогнем  заграв
І  сонним  зіллям  частував

Гіркий  полин  й  нічну  шипшину,
Волошки  й  дику  конюшину...
Серпанком  сяйва  лан  сповив,
Немов  дитину,  щоб  спочив.

Сховався  вітер  під  горбочок,
Мов  кіт,  звернувся  у  клубочок,
І  марить  він  про  срібно-білі
Кови́лові  пухнасті  хвилі.  

Туман  окутав  сиві  схили
Глухої  старої  могили*.
Лишень  вдивляється  з  небес
На  грішну  землю  скісний  хрест.

Ледь  дихає  нічна  земля.
І  річка,  мов  скляна  змія,
Між  синіх  пагорбів  лежить,
Не  воруши́ться.  Наче  спить...





*Могила  у  сенсі  курган.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2024
автор: Емма Конвалiя