Пе́рсті ца́рин всюди мають вигляд стомлений.
Води пам'яті стікають у безодняву.
Рештка споминок з утроби усвідомлення
Скі́млить ни́дячи в полу́денку спекотному...
Зріє вечір в душній сфері понад зворами.
Хвилі часу рушать скелю марних висловів.
Ми у помислах гнітючих серце моримо
Та згасаємо в потоці яви прісної...
Понад степом достигають зорні китиці.
Марять очі дивом – сни вертають з далечі.
Я бажаю в тихих водах відродитися,
У сріблястих пінах душу сповідаючи...
02.07.2024
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
