ЗИМОВІ СВЯТКИ
Знову грудень по землі ступає.
То війне морозом, то теплом.
Знову дух Святого Миколая
уночі витає над селом.
Знову йдуть до нас зимові Святки-
чарівна, хвилююча пора.
Знов дзвінкі щедрівки і колядки
понесе дворами дітвора.
Сутінки кутки сховають в хаті.
Спогади постукають у скло.
Віднесуть мене в шестидесяті,
в степове засніжене село.
Там, бувало, на зимові свята,
сніжної студеної пори,
у бабусі (мами мого тата)
я свої проводив вечори.
Там ікони, вбрані рушниками.
Там усюди лад і чистота.
Там, її запалена руками,
сяяла лампадка у свята.
Там портрети, вправлені у рами.
А над ними також – рушники,
вишиті барвистими нитками,
з тітчиної легкої руки.
Та давно бабусі вже немає.
Ні Марії – тітки, ні дядьків.
Вже давно й мій тато спочиває.
Мабуть так Всевишній захотів…
Не відкриються, зі скрипом, двері,
бо і хати вже нема давно.
Батькові хрещеному вечері
понести мені вже не дано.
Лиш, коли прийдуть зимові Святки,
спогади постукають у скло.
Віднесуть мене в шестидесяті,
в степове, засніжене село…
с.Кочубеївка, Шпиль
грудень 2019 р.
Цікаві спогади! А моє дитинство - 50-ті... Та все повторюється! Неповторне лише життя своє! На жаль! 
