Щоби час не марнувати,
Я, коли він в мене є,
Враз заходжуся писати
Вірші. Це мені дає
В час той впевненості в тому,
Що усе ж я недарма
Мешкаю на світі цьому.
Осінь, літо чи зима
За вікном – то не важливо,
Бо у будь-якую мить,
Як натхнення чарівливо
В душу птахою влетить,
Приступаю я писати
Вірші любії мої,
Починаю виливати
Смутки й радощі свої,
Щоб позбутись перших файно,
Других – ще додать собі,
Та не лиш собі, звичайно,
Але також і тобі,
Мій читачу. Взяти зможеш
Їх, щоб лихо все здолать,
Та його ти переможеш
Лиш, як будеш працювать.
Працею лиш подолаєш
Будь-яку біду лиху,
Що раптово ти стрічаєш
На життєвому шляху.
Чи її здолати вдасться?
Вдасться, та тому лишень,
Хто нізащо їй не здасться,
А боротись кожен день
З нею буде мужньо доти,
Доки не здола ущент,
Бо без праці, без роботи
Ввік не прийде той момент.
Євген Ковальчук, 13. 10. 2020
