Ми як маленькі діти у дворі,
Почувши, що нас кликали додому,
Вигадуємо правила до гри,
До гри, якої зміст нам не знайомий.
До гри, де ми весь час чомусь мовчим,
Мовчим хто довше зможе. хто тихіше,
Зв`язок між нами тане наче дим,
Стіна росте і робить нас вільніше.
Ми як маленькі діти у дворі,
Ми граємо в прості наздоганялки,
То я біжу вперед, то швидша ти...
А поруч не виходить якось з малку.
Бо бігти поруч, треба більше сил,
Навчитися потрібно віддавати,
Та ще, навколо тисячі причин,
Щоб з часом більш чужими нам ставати.
