У теплий осінній день вдома не сидиться. Людям, які працюють на землі, дорога кожна погожа днина. Потрібно своєчасно зібрати вирощений урожай, допоки ще не зарядили дощі чи холод...
А цьогорічна осінь дивовижно щедра на запашні яблука і груші, перець і помідори, яких ще не встигли прихватити перші заморозки.
І поспішають дачники щоранку на свої земельні ділянки, бо тут на природі, можна обмінятися не тільки врожаєм, а головне, що їх об’єднує – зустрічі та спілкування. Бо із кожної сім’ї на війні – сини чи дочки, родичі чи знайомі…
- Доброго дня, Катерино Миколаївно! Де це Ви таких червонощоких яблук назбирали?
- Добридень і Вам, Маріє Василівно. У саду були, що за ставком. А там яблук повно-повнісінько. Нікому тепер їх збирати… Такі соковиті, смачні. Ось і Вам назбирали і наших захисників по дорозі на блокпостах будемо вгощати. Дивіться, тут їх - повний багажник, усім вистачить.
Ви нас кожний раз помідорами пригощаєте, то ми для Вас яблук привезли. Ось беріть, їжте на здоров’ячко.
- А я нашим захисникам теж гостинці збираю, - каже Марія. Вибрала спіленьких помідорів, винограду та груш ще нарву. Нехай посмакують поки все свіженьке... Може там, на сході, наших синів теж хтось пригостить. Трудно їм зараз, безперервні бої... І поїсти, мабуть, ніколи …
- Як Ваш Вадим? Дзвонить, пише?
- Ви ж знаєте, Маріє, який він у нас «балакучий»… Прошу його, дай знати про себе, хоч раз у сутки. А він жартує, що кожен день немає часу на розмови, бо треба бити клятих орків. Пише, що все нормально, щоб не хвилювалися.
Ми то з Вами знаємо, як на війні «все нормально»...
- А як Ваш Євген, дзвонить, пише? – запитує Марію Тетяна.
- У відрядження збирається, то можливо, додому на день - два по дорозі заїде, як буде час, - каже Марія.
Отак і обмінюються дачники куценькими новинами про дітей та родичів, які тепер на війні…
Не встигли розійтися по своїх дачах, як раптом у небі почулися звуки «мопеда»…
Летить десь поруч у сторону міста, тільки за хмарами не видно… Звуки почали віддалятися, та раптом як бабахне! В захмареному небі тільки світла лінія від диму тягнеться донизу і падають уламки… наче шерсть з підстреленого шакала…
І страшно, і радісно водночас…
Дачники знову збіглися, щоб обмінятися словом про пережите і побачене… А тут: сльози і радість, а головне – гордість за наших захисників, які збили ворожого безпілотника за містом. Він розлетівся на маленькі уламки нікому не нашкодивши. Славна робота наших захисників!
Повертаючись додому з дач, кожен старається, хто чим може, пригостити захисників, що на блокпостах: свіжим медом, ягодами, овочами чи фруктами, вирощеними на власних городах. Дачники знають і вірять, що їх дітей там на сході, чи півдні теж пригощають добрі люди… А може хоч словом зігріють – це також велике добро у нашу загальну справу. Бо, як говорить народна мудрість - цеглинка до цеглинки і вже дім будується, а добре слово до слова – і людська душа зігрівається.
В.Ф. – 15.09. 2023
ID:
999256
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.11.2023 17:27:43
© дата внесення змiн: 23.11.2023 17:36:31
автор: Веселенька Дачниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
