|
Казка
За морями синіми і океанами глибокими, в красивій і багатій країні, що називається Брехляндія, – не знаю, як пекладається на нашу мову, в заможній сім’ї народився хлопчик. Радості не було меж. Назвали модно і звучно «Еміль». Хоч були добрі та побожні люди, а от гордість – зашкалювала. Виникла у них проблема «хрищених батьків». Всі сусіди і родина для них – прості люди, а вони ж – багаті, не личить їм родичатися з простолюдинами.
Став дід Василь на коліна та й помолився: «Боже Святий, прости мене, що турбую Тебе, пошли мені знатного батька хрищеного для мого онука, щоб багатим був, та знатним, щоб було не соромно з ним родичатися. Амінь!» Звичайно, Бог на такі молитви не відповідає, бо Він гордим противиться, а смиренним дає благодать. А Люцифер, тут як тут, – просити не треба, бо він чекав на це дитятко. Прийшов з кумою разом, красунею Венерою. Радості – повна хата. Священник прийшов, щоб охристити онука найзначніших людей в окрузі. Справили христини, свято гучне та велике, гостям подарунки роздали і бавилися аж до ранку. Й хрищені батьки дали хрищенику дуже дорогі дари, ще й діамантового метелика на золотім ланцюжку, здалеку, здавалося, ніби, хрестик. Сказали, що цей подарунок буде берегти його, і виконувати всі його бажання, і хрищеник стане великим і знаним у цілім світі. Звичайно, родичі і гості сприйняли це, як слово «для годиться», віншування. Нікому і на гадку не могло прийти: що то за такий подарунок, і якої біди він наробить у світі.
Ріс Еміль швидко. Коли почав говорити, то на запитання: «Як тебе звати?», відповідав: «Мене вати Міль». Всі тішилися, посміхалися, що він губив першу літеру, бо, майже, всі маленькі дітки не можуть вимовляти вірно своє ім’я, а ще й подарунок такий іменний…, метелик.
У день повноліття хрищений батько завітав до хрищеника на іменини, щоб привітати батьків і забрати своє. Його щедро пригощали і тішилися своїм кумом. Але радість їх затьмарилася, коли почули, що він забирає їхнього любого Емільчика, щоб топтати народи і бути імператором у його імперії. Страх стиснув їхні серця – перелякалися мало не до смерті, бо зрозуміли, ким, насправді, являється кум. Метелик негайно подав команду: «Заспокоїтись всім!» В ту ж мить все стало на свої місця. Всі знову раділи, весело прощалися, запрошували часто приїжджати, і не забувати батьків.
Нікому на гадку не могло прийти: що кум – то Люцифер, і не оздоби роздає, а пастки, в які уловлюється кожен, хто подивиться у вічі, і хоч трішечки повірить йому, а ще гірше, коли хрищеник покладе на кого руку, ніби, в знак поваги чи симпатії, то метелик залазить в серце легковіра. Він такий манюсінький, і якийсь прозорий, що помітити його важко. Потрапивши в свою оселю, надійно закріплюється. Як той рак, розчепірює свої клешні, пускає гіркий корінь, і всмоктується у стінки сердечного м’язу, настроює антени, і починає закохувати клієнта. Людина не помічає цього і не розуміє, чому змінюються її думки, уподобання, симпатія, що з ним коїться, чому йому так подобається Еміль, і чому він йому у всьому довіряє, і чинить, як той хоче, боїться, щоб часом, не образити його. Мало хто знає, що світ духовний, і є духи диявола і духи Божі. Вони невидимі, але пізнаються за ділами їх. Духи диявола приходять залякати, украсти, вбити, погубити. А Господь Сам говорить, що Я дав вам духа не страху, а Духа Сили, Любові і Мудрості.
Бог створив людину і все, що існує для того, щоб вона жила легко і радісно, а також обдарував її інтелектом, щоб була думаючою, доброю, мудрою і щасливою. А сатана, полонивши серця обдарованих від Бога людей, спровокував на створення штучного інтелекту у вигляді діамантових кристаликів-чіпів подібних до мілі. Міль, як міль виглядає, може хіба трішки менша, але зловредний мікроскопічний чіп-кристалик, який не можливо побачити не озброєним оком, знаходиться в її голівці, тому ніхто не здогадується: що то за біда з’явилася в його домі чи офісі. Нічні метелики летять на світло. Справжня, жива міль шукає вовняні речі, а диявольська міль шукає негативу. Насправді, це воїни тьми, слуги диявола, його духи. Їх стільки, як пилу в атмосфері, як ті віруси вони одразу прилипають до того, по кому видно, що «ось цей продається, і буде служити хазяїну». Особливо швиденько вселяються до того, хто дуже любить гроші, славу, владу, насилля, неправду з вигодою, наповнений всіляким негативом, доріканнями, ненавистю до свого ближнього, хто злословить, горить заздрістю, ненаситністю, повний сумнівів і осуду, невірства і зневаги до свого Творця і годувальника – до Бога.
Міліарди метеликів розлетілись по всьому світі, і старшим над ними став Еміль і його Міль. Він працював невтомно для свого хрищеного батька – сатани, але це і йому приносило неймовірне задоволення, бо перед ним почали вклонятися сильні світу цього. Свою Міль він поселив у кожне серце, що, на його думку, могло чимось посприяти у ділі: створення нової і останньої – Вічної імперії на землі, де буде новий порядок і всі будуть підкорятися лише йому. Міль виконувала всі забаганки, і це його дуже тішило. Вирішив, що з її допомогою, він зможе стати вічним імператором усього світу: посіявши хаос і, посваривши між собою усі країни, зруйнувавши їх єдність, ослабивши міць, завоювати у рабство «свого нового порядку» без права голосу, радості і волі, у вічному страху, приниженні, і у сліпій німій покорі. Щоб досягнути своєї мети, не гребував ніякими методами і засобами.
Спочатку, наказав Мілі зробити закоханими і матеріально залежними впливових, у кожній державі, своїх обранців-корисних ідіотів. Кожному присилав, таємно, ще й дарунок – чемодан з величезною сумою «зелених», щоб завжди підтримували всяку його неправду, закрили очі на всі злочини, і завжди виправдовували на всіх міжнародних платформах, не дивлячись на все те зло, сльози і кровопролиття, що він чинив, називаючи себе миротворцем, борцем за мир і права людини. Він став подібним до свого хрищеного батька, батька брехні. Він, Люцифер, був найдовершенішим ангелом Божим, але так загордився, що захотів стати вищим за Бога і за це був покараний ‒ скинутий з неба. "I не знайшлося йому місця на небі. I в страшній лютi зійшов він на землю", щоб ходити по ній, жити на ній i "рикати, як лев, шукаючи, кого б пожерти".
Першу цивілізацію загубив дуже легко, бо їм сподобалася його наука неправди, розпусти, насилля і жорстокості. Свій блуд і бруд вони чинили до нестями і не розкаялися, щоб жити. Те ж саме, він взявся відтворювати знову на землі, і спонукає живущих брехати, красти, прелюбодіяти, насилувати, заздрити, ненавидіти і зневажати Бога, звинувачуючи Його у всіх бідах, які приносить, вчиняє і насилає сам сатана. Цей діамантовий штучний інтелект, відрізняється від всіх інших чіпів, бо може поширюватися, як вірус, породжуючи всілякі гидкі пристрасті, які захоплюють людину, володіють нею і спрямовують всі її прагнення і бажання їй на зло.
У країні, «Брехляндії» нема куточка, де можна було б сховатись від цієї клятої Мілі, подібної до злих духів піднебесних, яка перетворила людей у безмозких гуманоїдів, закохавши їх у Еміля, бездумно, безмежно, до самопожертви за п’ять копійок. Абсолютний послух, без жодного незадоволення чи протесту, без думок і роздумів, без мислення, аналізу, і висновку з того, що вони чують, бачать і чинять. Вираз: «думайте» замінено на «вставай страна огромная, вбивати, грабувати, нищити все і всіх підряд бо країна 404 наступає»!
Абсурд, абсурд і лише абсурд у день і вночі з телевізорів і всього, що говорить, ллється брехня. Самі ретранслятори імперської брехні за величезні гроші, перетворилися на вовкулаків чи то андроїдів, чи то песиголовців – не можливо зрозуміти, бо від людської подоби і гідності залишився лише одяг і шкіра – верхня оболонка. Вони не гребували ніяким лайном – самі їли і годували всю імперію, так що мозок розмок, розкис і випарувався, а в головах залишилося лише лайно. Коли ставало запитання вибору перед громадянами цієї держави, що з демократичної перетворилася на кратошандарську, майже, всі вибирали дорогу Еміля, хрищеника диявола, ‒ будувати Імперію зла у цілому світі від одного океану аж до другого, вмираючи на фронті за цю диявольську ідею. Та, невеличка групка людей, що вибирала шлях Всевишнього Бога, дорогу правди і миру, любові і братерства, осуджувалася за «зраду». Їх вбивали, або відправляли за ґрати, на довічне ув’язнення, бо вони самі зробили свій вибір – не стати спільниками вбивства невинних народів – не служити злу.
Недоімператор наказав Мілі, щоб його військові чини «міністерства нападу» прийшли до його бункера, і переступивши поріг, щоб усі перетворилися на драконів. Розмір кожного, щоб залежав від його мудрості, а сам Еміль щоб був найбільшим. Так і сталося. Коли господар подивився на себе в дзеркало, задоволено посміхнувся. Він виглядав гігантом. Своїми головами, майже, досягав стелі. Кожний генерал, переступивши поріг, перетворювався на велетня-дракона. Добре, що здогадався приймати у великій залі. У драконів затряслися ноги, коли побачили свого патрона, затріпотіли серця від страху і думок: а що ж буде далі? Старший запропонував усім сісти. Спробували, але кожен з них упав на землю, розчавивши крісло. Еміль криво посміхнувся, подумавши: так буде з кожним, хто мене зрадить, і промовив:
– Післязавтра, досвіта починаєте наступ. –
Генерали мовчали, заціпеніли, наче, відібрало у них мову, боячись підняти очі. Самий найменший відважився заперечувати, врозумляти.
– Високоповажний пане, дозвольте вам сказати: Ви наймудріший стратег усіх часів і народів. Ми дуже любимо і шануємо Вас, але дозвольте говорити. –
– Говори. –
– А чи все прораховано, щоб починати таку велику справу? –
– Ти що, сумніваєшся у моїй геніальності? –
– Ні, ні, я дуже шаную Вас і довіряю кожному слову. –
– Отак краще, контролюйте ваші язики! Досить балачок! Всім частинам дати наказ, щоб кожен мав парадну форму. За три дні маєте бути в столиці!
Еміль наказав Мілі, щоб біля порога, повернула їм їхній попередній вигляд, але страх перед ним не здіймала. Всі були дуже збентежені почутим і побаченим. А він підняв очі і побачив на стіні напис: «Що сієш, те й пожнеш!» Звичайно, всі думки йшли на виправдання його задумів і злочинів. Серце пронизав холодок страху. Кого я боюсь? – подумав він – з моїм хрищеним батьком, який може бути страх? Чиню з усіма, що мені подобається. Всі визнають, що я наймудріший. Його погляд знову побіг на стіну, де вперше бачив напис. «Хтось хоче зі мною сперечатись, але боїться» – подумав він і прочитав: «Початок мудрості – страх Господній» – щоб боятися, то я не боюсь, але якось потрібно залагодити цю справу. Він покликав відповідального за духовні справи, і той порадив виготовити ікону царя Еміля, що негайно було зроблено, без зволікань. Ікона була готова, порадник її освятив, і поставив у храмі на почесному місці. Потрудилася і Міль, навіявши невимовну любов у прихожан. Вони вклонялися, цілували і молилися, благословляли її, і дякували Богу за їх царя. Еміль прийшов, помолився, потішився, бо був намальований з імператорською короною на голові. Радість була недовгою. Він спішив додому, щоб побачити чи догодив Богові. Переступивши поріг, звів очі на ту стіну, де з’являлися написи. Застив у чеканні. Несподівано щось чи хтось почав писати. Затамувавши подих читав: «Хай не буде тобі інших богів при Мені! Не роби собі різьби й усякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді». Повторення Закону 5:7-10.
Задумався Еміль, що синів у нього нема, то що робити, котрого бога має слухати? Батько хрищений, Люцифер, допомагає на кожному кроці, здійснює всі його бажання, підкорив всіх сильних світу цього, а в уряди їх, запустив пацюків, які працюють там, щоб зробити мене імператором всього світу. Виходить, що він ні в чому, ні перед ким не зобов’язаний. Там, куди іде, і мріє стерти їх із лиця землі за непокору, то пацюки вже зняли оборону від столиці, розмінували дороги і мости і з великим нетерпінням чекають його, і будуть зустрічати з квітами.
Нарешті, сталося: його величезна армія гуманоїдів чи то песиголовців, за гроші і збурених міллю, що перестали бути людьми, ринули у сусідню мирну малу, порівняно з агресоркою, країну. Діамантова міль робила свою роботу «бездоганно» – розрідила брехнею їхні мізки і закладала туди лиш те, що викликає страх перед Емілем, спонукає до насильства і знущання, грабежів, вбивства, всякого зла і безчинства. Здавалося, що світ повернувся у жах епохи Середньовіччя на залізних конях, які плюються вогнем і смертю. Сіючи страх на своєму шляху, навала нелюдів руйнувала міста, вбиваючи мирних жителів усіх підряд, чинячи неймовірне зло. Щури – пацюки тішилися, мріючи про високі посади, послушно виконуючи всі настанови, рішення і накази агресора.
Щоб не затьмарювалася слава «великого вождя і полководця», хрищеник знищив усіх, хто допомагав йому раніше і знав його недоліки, або виглядав мудрішим за «вождя». За наказом, Міль постійно перетворювала різних людей, навіть, у тварин. Йому подобалося, коли своїх військових начальників, генералів перетворював у драконів, а коли ті чимось не догоджали в чомусь – убивав, а їхні зуби йшли на укріплення оборонних споруд на фронті, бо замість параду у столиці, був драп марш. Всі тремтіли перед ним від страху і говорили неправду, щоб догодити найбільшому у світі брехуну, звичайно, після хрищеного батька.
Ось вони, діла диявола: поля, ліси, посадки встелені трупами, які не встигають забирати і спалюють у крематорії на колесах. Він не ходить, а літає, жере душі людські, випиває ріки крові старих, молодих, а найдужче – дітей, і йому все мало, мало й мало! Його хрищеник – вірний, за корону імператора готовий зітерти все і всіх з лиця землі, погрожуючи ядерною бомбою.
Господь попередив своїх вірних, синів Котигорошка, і вони, Котибабахи – Бавовнятка, з Божою допомогою, вчинили голіруч такий спротив, що ця звірина орда утекла далеко на схід, залишаючи свої танки, бронетранспортери і іншу дорогу смертоносну зброю, своїх поранених і вбитих.
Куплені і полонені Міллю сусіди не допомагали, зупинити бандита, боялися, не сміли «принизити» прогнівити вбивцю, головного терориста, брехуна і злодія, який замахнувся на цілий світ, бо ж заплачені щедро, тому лиш виражали співчуття, що вмирають їх сусіди, надіючись, що, може, їх пронесе.
Скільки б не тривала ніч, всеодно прийде день, і світло знищить темряву. Уся країна молилась до Бога, і Син Божий прийшов, щоб зруйнувати і знищити всі діла диявола. Ісус – то Правда, Любов, Повага, Самопожертва, Дорога, Хліб і Життя. Людина не бачить тілесними очима ні Сина Божого, ні диявола, тому не всі ймуть віри про духовний світ і що в ньому діється. Хто шанує Сина Божого, кличе Його на допомогу, той бачить її і свідчить усьому світу. Тому, хто всім серцем повірив Господу Ісусу Христу, запросив у своє серце бути його Господом і Спасителем тут на землі і в вічності, диявол не може заподіяти зла. Молились воїни, їх рідні, сусіди, знайомі – уся країна, і Господь звільнив полонених сусідів від диявольської Мілі, і відкрились їх очі, щоб вони побачили і зрозуміли правду і небезпеку. Коли світ протверезився, перестав думати, як зберегти обличчя бандиту, то об’єднався, щоб протистати цьому всесвітньому злу. Велика подяка Господу Богу Святому, бо це Він здійснює хотіння і чин. Сусідні держави прозріли і дали зброю, щоб викорінити це багатолике явне і майстерно замасковане зло.
Міль уже не допомагала так, як колись, бо перед Іменем Ісуса має приклонитись всяке коліно земних, небесних і приісподніх, і визнавати Ісуса Господом. Котибабахи- бавовнятка розтрощили його бункер, і його армію вщент. Еміль думав сховатися в Криму в якісь маленькій кімнатці, видаючи себе за сторожа. Проблема: всі машини, літаючі апарати металеві і їх фіксують ПВО. На возі їхати далеко і довго, і коні потрібні, а коні царські показні - можуть впізнати. Його, колись надійний, коник Пегас-Дезафарс утратив свою міць і здох.
‒ Міль, допоможи, що маю робити? – запитав у своєї наставниці. Вона відповіла:
‒ Одне залишилося. Я покличу бабу Ягу з ступою, і так ти зможеш вночі переправитися до Криму. Там вони тебе шукати не будуть. А далі – щось придумаємо – порадила вірна раба.
Настав вечір, до сховку в лісі прибула Баба Яга. Вона згодилася виконати замовлення, але за плату. Довго торгувалися, бо трільярдер виявився ще й дуже скупим. Яга також не ликом шита. Нарешті, взлостилась і промовила:
– Кажеш, що не маєш грошей при собі, але маєш карту. Якщо своє життя ставиш у копійку, то шукай собі інше таксі. –
Що робити? Дурив і використовував усіх, а тепер Баба Яга хоче використати його.
– Добре, як прилетимо на місце, тоді розрахуємося – відповів Еміль.
– Ні, голубчику, який ти брехун, знає цілий світ. Думаєш, як я в музеї живу, то не знаю?
Розрахунок тут і зараз – мільйон доларів. –
Лице недоімператора то червоніло, то синіло, бо на картці було п’ять мільйонів, а зняти один – неможливо. Міль послала йому на думку: «Дай картку, а в кінці бабу придушиш і відбереш». Баба це знала, бо ж і вона з духами диявольськими рідня.
Еміль повеселішав і дав картку. Баба сховала її за пазуху, і дала команду: в ступу! Тісно було в ступі удвох з бабою, яка, може, якихось 200 років не милась. Баба також не хотіла тиснутися і торкатися такої неприємної особи, вилізла із ступи і вмостилася на мітлі. Що поробиш – заробок не лишній…
– Кажи, куди керувати? – скомандувала баба.
– На Кримський Геленджик – відповів пасажир і продовжив – та дивись там, держись лісу, подалі від лугів, бо десь там мав би бути бункер сина Котигорошкового, що Залужним кличуть. Виявися для нас ще більшим лихом, ніж батько його – наплодив тих Котибабахів, що нашу «Вєлікую і нєпобедімую» знищив, а нас із торбами по світу
пустив. ‒
Міль заспокоїла його:
‒ Не хвилюйся, мій пане, я свою роботу завжди виконую бездоганно. –
Ними керувала диявольська Міль, а Прекрасну Країну охороняв Ангол Божий. Він скерував ступу туди, де була особлива ПВО, якою диких звірів ловлять, бо цей «добродій», що в ступі, і звірів порахував за нацистів, бо його мовою не розмовляють, і бомбардував не лиш школи, садочки і лікарні, а й зоопарки. Коли воїни побачили, що летить якийсь незнайомий дивний звір, то вистрелили сіткою, але помолилися, щоб в Ім’я Ісуса не було промаху і шкоди нікому. Так і сталося. Міль не могла нічого вдіяти проти Імені Ісуса, а бабі – байдуже.
– Неймовірний улов! – раділи воїни, бо в сітці була сама найкровожерливіша тварина у світі – хлопці, робімо клітку і, літаком, прямо в Гаагу!
Ця істота знала лише: обмахлюй, обдури, обкради, набреши – почав просити воїнів, що дасть їм по мільйону, аби випустили його, бо нічого у нього не лишилося. Коли Баба Яга цей торг почула, то вийшла на перед і сказала:
– Не слухайте, любі, цієї звірини, бо він нікому ніколи правди не каже, добра не робить, на чужому болю жирує, де він, там біль і сльози. Я дам вам по мільйону, ось на цій картці має бути, лиш ви його не випускайте, а відправте в Гаагу, але в супроводі вашого Ісуса Христа, бо інакше – втече.
– Добре, бабусю, обов’язково відправимо, а ваш подарунок, особисто від вас, на допомогу пораненим перекажемо.
В кайданках, як належить терористові, з охороною відправили в Гаагу. У демократичних державах зберігаються права самого найгіршого злочинця, тому поселили у кімнаті з усіма зручностями, без виходу на вулицю із заґратованими дверима і вікнами.
Коли настала ніч, Міль його розбудила:
– Вставай, будемо втікати. Спочатку я тебе зроблю маленькою міллю, щоб пролетіти через сітку, потім великим кажаном, щоб мав силу і міг літати у темряві. –
Так і вчинили. Полетіли до вілли на березі Атлантичного океану у Франції, де був у ного замок з бункерами, підземеллям з безліччю ходів і виходів. Як годиться у імператорів, щоб увійти непомітно, треба знати до них паролі.
Вранці тривога: хто міг випустити такого злочинця! Ніде не було видно ніяких слідів ні відбитків пальців, ніби випарувався.
Цю сумну новину повідомили у військову частину, що впіймала цього терориста. Аж тоді воїни згадали, що казала їм бабуся, щоб помолитися в Ім’я нашого Ісуса, бо втече. Воїни попросили пробачення, що знехтували порадою і, тут же, всі разом, помолилися молитвою згоди, щоб цей злочинець не уникнув покарання і більше не творив зла.
Господні очі ходять по землі, все бачать і все знають. Господь пообіцяв, якщо двоє чи троє зібрані в Його Ім’я, і про що лиш попросять, то буде їм. Тому й більше не журилися про свій промах, вірили, що Господь виправить усе.
Міль допомогла Емілю стати чоловіком. До яких лиш входів не приходили, не могли зайти, бо Господь, по молитві воїнів, забрав пам’ять, і господар попереплутував паролі.
Міль порадила стати кротом і прорити дірку до якогось внутрішнього входу, може там паролі відсутні. Два тижні Еміль рив прохід, але там – також пароль. Вибився із сили, голодний, брудний сидів на вулиці, і просив хоч шкірочку з хліба російсько-французькою мовою. За два тижні заріс, не бритий, миршавий зовні і з середини – важко було в ньому впізнати царя, тим більше, імператора. Та пильне око служби розшуку шукало злочинця по всій Європі й у цілому світі. Знайшли, звичайно. Від Всевидющого Ока досі не сховався ніхто. Пробував відкупитися уже за міліарди, але стільки горя, сліз і болю приніс людям, у всьому світі, що не знайшлося охочого осквернитися, контактуючи з ним, зганьбити своє ім’я, ставши спільником цієї мерзоти, дискредитувати Боже правосуддя. Всесвітнє, багатолике, абсолютне зло, що вийшло із самого пекла, у людській подобі, понесло заслужену кару разом із кровопивцями, своїми співубивцями, що пролили ріки крові, попсувавши людям серця і мізки, забрали життя сотень тисяч людей, а ще більше зробили інвалідами, а дітей сиротами. Кілька тисяч років тому, пророкував про нього пророк Йоіл: 2:20 « А цього північного ворога віддалю Я від вас, і його в край сухий та спустошений вижену, його перед до східнього моря, його ж край до того моря заднього. І вийде злий запах його, і підійметься сморід його, бо він лихо велике чинив». Господь Бог не лиш Люблячий та Милуючий, але і Праведний Суддя.
Господи, в Ім’я Ісуса, просимо Тебе: дай, Боже, щоб всі люди навернулись під Боже крило і спаслися, а ворог людський, щоб згинув навіки. Амінь!
ID:
998889
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.11.2023 19:11:20
© дата внесення змiн: 18.11.2023 19:11:20
автор: Тріумф
Вкажіть причину вашої скарги
|
