Розпашіла від балу й забав
Підійшла моя дівчина мила
Й тихим садом мене проводила
До воріт, де коня прив’язав.
Хоч манили на бал ритурнелі,
Та затримались ми у саду,
І розмови в солодкім чаду
Урочисті були й невеселі.
Ми на темні пішли манівці,
На стежки безкінечні й пустинні.
Хоч не бачив її я у тіні,
Та тримав милу руку в руці.
Поцілунки й слова римувались,
Вів я ніжну її й боязку.
На неяснім склепінні бузку
Світлячки, мов зірки, розсипались.
Нам волосся повісмом лягло,
Наче віття верби над водою,
Пригорнулась до мене з жагою,
На плече сперла ніжне чоло.
У зеленім саду під гілками
Дивні наші маріння були
І в розливах нічної імли
Вітер стишив свій шурхіт над нами.
François Coppée, Sous les branches
Palpitante encore du bal,
Elle voulut, la blonde fille,
M’accompagner jusqu’à la grille
Où j’avais lié mon cheval.
Malgré l’appel des ritournelles,
Au jardin nous nous attardions,
Et les choses que nous disions
Étaient tristes et solennelles.
Nous avions pris le long chemin,
Nous avions pris le chemin sombre.
Je ne la voyais pas dans l’ombre,
Mais je la tenais par la main.
Nos baisers rythmaient nos paroles,
Et nous suivions, tendres et las,
La voûte obscure des lilas,
Qui s’étoilait de lucioles.
Et ma chevelure baignait,
Comme dans l’eau les pleurs d’un saule,
Son front posé sur mon épaule,
Son doux front qui s’abandonnait.
Et pour que l’opaque ramure
Couvrît notre rêve enchanté
De silence et d’obscurité,
La brise apaisait son murmure.
Дякую вийшов чудовий переклад.
