Що з тобою земле?
Що з тобою ненько?
На шмаття розкрали
кляті вороженьки.
Люди є?
Вбивають кожную годину,
Постріли лунають,
так шанують нашу Україну.
Полігоном стали
і міста і села,
В зашморгу і дума,
людська, невесела.
Батраки як ватра,
в попелі ховають,
А панам все жарти,
жар все загрібають.
Все прозоро? Де ж там!
Ланцюги-закони,
згарищ вешта решта...
Тільки й забобони.
Що людей єднає?
Невже тільки мова?
В вуха льє брехню з екрану
Льоня, Вітя, Петя, Вова...
Закатали в землю клятії дороги,
Гривня впала, заіржавіла,
аж до перемоги?
Відбудуться лікарні,
а чи може школи?
В раді хвойди-депутати - перекотиполе.
Про канабіс гомонять,
треба в полі сіять?!
Звідки я питаю,
оці думи віють?
Соціальний безлад -
вороги на троні,
Все шматують людство,
не сивіють скроні.
Все жиріють в Україні
тільки олігархи,
Та невже вони
для людей монархи?
Побрехеньки люблять всі,
діти і старенькі...
Вся країна у журбі,
не впізнати неньки.
