Вона сьогодні довго спала. І міцно.
Учора ж замирилася із ним –
провідником свого життя.
Не очно, правда, і без слів,
А як? Потерлася душею об його душу,
Мов треться кішка віддана об ноги
своєї власниці.
Струм виник, тілом зразу розійшовся
і лампу запалив в її очах.
Прокинулась, поглянула в віконце. Сонце
уже стояло на ногах і проривало горизонт руками. Небо,
лице своє очистивши від хмар, всміхалося йому й моргало
очима синіми. Дерева
стояли, наче морква в ґрунті –
незрушно. Думали, напевно,
про те, що ще два тижні й літо
скаже: «Па-па!»
Став колихав качок на срібних грудях,
купав будинки в прибережній смузі.
Бусли, чуття збудивши шосте,
і зрозумівши що підходить час
прощатися їм з рідним краєм,
зібрались в зграю, почали польоти – тренувальні.
Що їм до того, що надворі + 26?
Чуття – ось що їм вказівник!
Літали голуби поміж дахів будинків.
І діти – на орелях вгору-вниз,
тепло з самого ранку набираючи
в пригорщі часу. Знають бо,
що трохи днів ще – і покличе їх
до себе школа.
Вона, побачивши усе це із вікна,
зробивши кілька вправ фізичних,
випивши кави філіжанку
з канапками і куснем шоколаду,
пішла орати оком мережу – фейсбучну.
Його – свого провідника,
на полі цифри серед люду не зустріла.
Спить, може, снідає, чи їде у авто?
Купає тіло в річці? У проміннях слави? Співає?
Навряд чи, горло береже – йому ним шир Землі орати ще й орати!
Недовго мережею йшла вона.
Звалилась їй під ноги брила.
Мало не впала жінка. Глянула на брилу.
А там – і рани, й смерть – цивільних українців і військових.
А ще руїни чисельні й таблички
Із напрямами: південь, північ, схід і захід України.
Налилось серце жінки гнівом лютим,
кров закипіла у її судинах.
Ще доки брили отакі кидати буде в наш город
сусід зловісний?
Літо… і не літо… Пташині співи, сонце, трави, квіти,
а радості нема.
Вкрав її ворог ненажерливий. Натомість
насіяв болю, горя, сліз без жалю й міри у душі наші.
Захисники Неньки-Вкраїни не сплять,
тримають небо, як лиш можуть,
над Матір’ю і над її дітьми.
Та прориває їх заслін ракета із рф,
яку вони не в силі стримати,
бо засобів не мають усіх,
які потрібні їй для цього.
Світе любий! Не спи! Не будь байдужим у той час,
Як у гроби лягають українці – вільні ЛЮДИ,
коли у сіті серця ловлять страх
жінки тендітні, діти їх та старці.
Зроби усе для того і як швидше,
щоб спокій повернувся знов до душ
тих, для яких є воля – над усе,
тих, для яких верба й калина,
Й сонце над ними – Україна.
Злу обірви ходу.
Ти можеш це зробити. Як?
Подумай!
ID:
991454
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.08.2023 14:25:55
© дата внесення змiн: 16.08.2023 14:35:56
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Світ не все чує, бо далеко і майже не бачить. Як писала Ліна Костенко: " Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми,а завтра – ви" 
.
