в нічному небі
оточений темрявою місяць
стікає долів талим світлом
хто йде слідами роменів
з ампутованими пелюстками
на яких ворожила дівчина
з очима відвертішими за зізнання
надряпані на стінах катівень
хто вчить долоню
пестити шкарубку вербову кору
мов найтоншу жіночу шкіру
в пошуках прихованого
серцебиття
хто тренує око вирізняти
на тремтливій від сонного
дихання риб поверхні води
серед пластику й баговиння
відбитки босих ступень
хто на зарослій щетиною очерету
щоці берега
шукає порозуміння з тишею
стишуючи навіть внутрішній голос
усамітнений в келії піднебіння
поки пливе — так давно пливе —
сплетений з роменів вінок
по одній підземній ріці
поки заплітається в коси
туге вербове коріння
поки оточений темрявою місяць
тримається попри все
до останньої краплі світла
14.08.21
