Коли прийде останній час,
і сил немає щось змінити,
Я лиш згадаю теплий сад,
що батько посадив в моїм дитинстві,
Там є близькі, і я не сам,
(самотність ще навчить як треба жити),
І є птахи, які не сплять,
несучи в ранок спів,
не мов в шаленстві.
Тоді, так хочеться відчуть,
як мати молода,
додому кличе на вечерю
Як вітер лозами заграв,
від слів тих ловить насолоду
Як літо в сутінках дріма,
а в небі вже народжуються зорі
І я біжу в покосах ніжних трав,
голодним підлітком до столу.
