в хаосі кольору звуку чи сенсу
між крапок що скачуть в рядках не завжди зрозумілих
де літери наче безхатьки спалахують і миготять
під ранок звичайно… звичайно на користь прогресу
для рук що навпомацки замість очей неумілих
в ранковій пітьмі серед логосу трансу чи сексу
шугають у просторі в пошуках нових проклять
супутнє завжди синатропне! завжди серед висхлих скелетів
в пилюці у шафах знайдеться сувій для прийдешніх
коли вже прийдуть!? чи якщо ще припхнуться сюди…
щоби ненароком ся здибати дивних поетів
самотніх і грішних під ковдрою в нетрях тутешніх
між купи сміття амулетів стигматів сонетів
що міцно тримають цей світ від нещастя й біди
можливо вони не забаряться?… наші прокльони
чи ж бо каяття чи волання чи регіт надвечір
у світлі тьмяному в освяті легкої пітьми
поглинуть етнічні спільноти чужі й автохтони
що кинуть нам шалик убогим на плечі старечі
і знову як досі співатимуть ранком канцони
допоки самі не вкладуться під ковдрою часу кістьми
261122
