Йому завжди бракувало волі і простору.
Не те, щоб любив все з перцем, просто любив трохи гострого.
Не любив відчуття спраги і голоду,
любив сонце, але надавав перевагу холоду.
Не любив гарячі руки і холодні ноги,
дратувався, коли поруч хтось з поганим настроєм, чи відчуттям тривоги.
На людях завжди веселий, все безтурботно і просто.
А! Ще не любив дівчат низького зросту.
Хоча іноді, попри всі умовності і перепони.
Низькі чи високі — не суть, “обривали” усі телефони.
Чи був відвертим? Часто збирав в кулак всю волю.
Не нарікав на людей, на світ, на долю.
Міг розповісти щось, але то так, між іншим,
наче боявся одразу здатися гіршим.
Такий увесь мужній, сильний, дуже красивий,
ніби на заздрість усім, непристойно щасливий.
І по житті наче вітер, завжди на зустрічній смузі,
Неформальний лідер, в пріоритеті діти, частіше - друзі.
Якщо у авто, то так стрімко кудись, без зупину.
Дуже зрідка коли, на якісь дрібниці, мав вільну хвилину.
Чому так? Бо не обмежити жодним простором,
того, хто наче й не любить перцю, а потребує гострого.
© Вікторія Іваницька
ID:
958675
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 04.09.2022 19:36:44
© дата внесення змiн: 04.09.2022 19:36:44
автор: Victoria Ivanitska
Вкажіть причину вашої скарги
|